• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Для Вас, батьки

Пам’ятка батькам обдарованих дітей

• Створіть безпечну психологічну атмосферу дитині в її пошуках, де вона могла б знайти розраду внаслідок своїх розчарувань і невдач.

• Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до ранніх невдач. Уникайте негативної оцінки творчих спроб дитини.

• Будьте терпимі до несподіваних ідей, поважайте допитливість ідеї дитини. Намагайтесь відповідати на всі запитання, навіть якщо вони вам здаються безглуздими.

• Залишайте дитину одну і дозволяйте їй самій займатися своїми справами. Надлишок опіки може обмежити творчість.

• Допомагайте дитині формувати її систему цінностей, не обов’язково засновану на її системі поглядів, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями.

• Допомагайте дитині задовольняти основні людські потреби, оскільки людина, енергія якої скута основними потребами, рідко досягає висот у самовираженні.

• Допомагайте дитині долати розчарування і сумніви, коли вона залишається сама в процесі незрозумілого ровесникам творчого пошуку: нехай дитина збереже свій творчий імпульс.

• Поясніть, що не на всі запитання дитини завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібен час, а з боку дитини — терпіння. Вона має навчитися жити в інтелектуальному напруженні, не відкидаючи своїх ідей.

• Допомагайте дитині цінувати в собі творчу особистість. Однак її поведінка не має виходити за межі пристойного.

• Допомагайте дитині глибше пізнати себе. Виявляйте симпатію до її перших спроб виразити таку ідею словами і зробити зрозумілою для оточення.

Поради для батьків п'ятикласників

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.
4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.
5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.
6. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.Не слід відразу послаблювати контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку.
7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.
8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу.
Запам’ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу.
Не пов’язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.
9. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність - як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре,
проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо
у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо не встановлювати покарань і заохочень, вони можуть привести до емоційних проблем.
10. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов’язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.
11. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв’язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі.
Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм.
Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.
12. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни.Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.

Чи часто ви кажете дитині такі слова?
Ти в мене такий хороший!
Порадь мені, будь-ласка…
Ти мене завжди правильно розумієш…
Ти в мене молодець!
Як я тобі вдячна!
Які в тебе чудові друзі!

Беззаперечність, або слухняні діти

Беззаперечність означає дію без заперечень. Чи завжди наші діти виконують усе без заперечень?
На щастя, діти не завжди підкоряються нашим наказам чи проханням. "На щастя?!” – обуряться деякі батьки.
Батьки часто скаржаться на те, що дитина надто неслухняна, примхлива, рухлива, агресивна тощо.
І майже не буває батьків, яких непокоїть слухняність.

Однак, чи завжди слухняність — це добре? Нечасто, але трапляються абсолютно слухняні діти, які завжди слухаються дорослих. І батькам, і вихователям такі малюки зазвичай подобаються – аякже, з ними ж нема жодних проблем! На перший погляд, дитину, що ніколи не виявляє злості, роздратування, гніву, можна назвати ідеальною. Такі діти виконують домашні обов’язки, чемні у спілкуванні, слухняні з батьками і вихователями.Дорослі їх хвалять, ставлять за приклад і не підозрюють, що така поведінка дитини дає привід для тривоги. Зазвичай така дитина слухається не лише дорослих, а й старших дітей, і однолітків, та просто усіх, хто їй щось наказує чи просить. І незнайомців у тому числі! І це небезпечно! Невміння наполягати на своєму, поводитися незалежно – це МОРАЛЬНА СЛАБКІСТЬ. Аби отримати схвалення, діти відмовляються від власних бажань і виконують те, чого хоче від них оточення.
Якої мети хочуть досягти батьки абсолютно слухняних дітей? Щоб було легше жити, щоб задовольнити свої амбіції ("ось яка у мене слухняна дитина!”)? І при цьому вони самі у стосунках з іншими людьми постійно демонструють свою незалежність (якщо не з начальником, то з близькими, сусідами, знайомими тощо).Напевне, й ви не раз спостерігали, прийшовши в гості, як господарі-батьки шпетять своїх дітей при сторонніх, сварять, принижують, карають. І якби ви запитали у них: "Чи справді потрібні вам діти-слуги? діти-раби?”, то вони б обурилися.Зрозумійте правильно: тут йдеться не про непотрібність виховання загалом, а про шкідливість виховання абсолютно слухняних дітей, та ще й такими методами.
Зазвичай такі діти не вміють спілкуватися, їм незатишно у колективі, вони не вміють себе захистити, не мають друзів, часто бувають апатичними, не мають якихось інтересів, бо батьки придушили у них прагнення до пізнання світу. Адже ці діти живуть за наказами: що читати, що малювати, що любити, у що бавитися.
Згадаймо нещодавнє минуле. За тоталітарного режиму вчили не висовуватись, не сперечатися, слухатися батьків, учителів і начальство. І яке покоління виростало? Дуже зручне для маніпулювання – сіра слухняна маса, якій усе байдуже.
Щоб дитина вчилася захищати свою особистість, свої інтереси, вчилася протистояти чужому ворожому контролю, їй треба допомагати вирішувати проблеми, а не наказувати: "Роби так!”
Журнал „Ангеляткова наука»


До чого призводить безмежна слухняність?

Відомий англійський психіатр Рональд Ленг на багатьох прикладах зі своєї лікарської практики довів, що головною причиною шизофренії є ... беззаперечна слухняність у дитинстві! За умови, що така поведінка сприймалася дорослими як позитивна і всіляко заохочувалась. Батьки майбутніх шизофреників – зовсім необов’язково якісь садисти, що б’ють своїх дітей з ранку до вечора. Ні, просто вони задоволені своїми дітьми тільки тоді, коли ті, наче роботи, покірно виконують усе, що їм скажуть. І тільки така поведінка заохочується. За такої моделі поведінки батьків дитина змалечку засвоює, що будь-який її непослух буде сприйнятий дорослими негативно і потягне за собою дуже неприємні наслідки (неважливо, чи це буде ремінь батька, чи сльози матері: "подивись, мама через тебе плаче...”, "ти доведеш бабусю до могили” тощо).

Натомість слухняність винагородиться батьківською ласкою, подарунками і гарантує оберегти від неприємностей і дискомфорту.
Розглянемо поширений випадок. Дитина відмовляється їсти або не хоче якоїсь страви. Більшість мам і бабусь намагаються придушити такий опір у зародку: адже дитина повинна добре харчуватись. Це велика помилка. Маленькі діти ніколи не відмовляються від їжі через примхи. Вони справді не хочуть у цей момент їсти. Їх організм не потребує їжі саме зараз. Але мама чи бабуся швидко переконують їх у тому, що ліпше зробити вигляд, що їси, ніж спробувати пояснити, що ти цього не хочеш. Так і відбувається роздвоєння особистості дитини, яка надягає маску, привчається прикидатися і брехати.
Притлумлений протест, необхідність приховувати свої почуття і бажання породжують гнів на батьків, який, звісно, не виривається у слухняної дитини назовні. Цей гнів (агресія) заганяється всередину і спрямовується на самого себе (так виникають комплекс вини, комплекс неповноцінності). Внутрішня агресія насамперед шкодить здоров’ю. Ідеально слухняні діти зазвичай часто хворіють, у них ослаблений імунітет. "Втеча” в хворобу для слухняних дітей часто є самопокаранням за "погані злі думки”. Отже, самооцінка в них сильно знижується. Такі діти відчувають безпідставне почуття провини.

Внутрішня агресія може набути і деструктивних форм (однією з таких форм у підлітковому чи юнацькому віці є "втеча” – втеча з дому, "втеча” в погану компанію, в секту, в алкоголізм, у наркотики тощо). Що відбувається у підлітковому віці з дітьми, яких у ранньому дитинстві не тільки не навчили відстоювати свої права, боротися за них, а й категорично забороняли це робити? Такі підлітки "втікають” уже не в хворобу, а просто з дому чи в "іншу реальність” – за допомогою психоактивних речовин, комп’ютерних ігор чи інтернету. І тоді реаль-ний світ починає сприйматись як ірреальний, в який підліток мусить раз у раз повертатись (коли нема наркотика чи грошей на гру тощо). І поступово особистість гине, оскільки буквально переходить в інший світ, розчиняється в ньому.
Багато підлітків, особливо ті, за кого все вирішують батьки, віддають перевагу ілюзорній свободі перед реальною. Адже реальна свобода означає, що той, хто приймає рішення, несе відповідальність перед Богом і людьми за них. Підлітки, прагнучи приймати рішення, не хочуть брати на себе відповідальність. Саме в цьому полягає привабливість "поганих компаній” для дітей із благополучних, здавалось би, сімей. Адже компанія (група, секта, банда) дає ілюзію повної свободи: батьків поряд нема, батьківських заборон нема, натомість те, що забороняли батьки, тут вітається і схвалюється, нерідко підлітку надається якийсь фінансовий мінімум – ще одна ілюзія фінансової незалежності від "предків”. Водночас член групи має виконувати усі накази ватажка, будь-який відкритий протест негайно придушується і карається. Зате така рабська залежність дає члену групи абсолютну свободу від відповідальності за свої вчинки ("мене завжди захистять”, "про мене подбають”, "мені наказали”, "я не мав вибору” тощо).
Звісно, далеко не кожна слухняна дитина матиме психічну хворобу, це буває рідко. Не завжди, на щастя, потрапляє й у залежність. Але ЗАВЖДИ її розвиток, особливо особистісний, гальмується.
Людина за своєю природою є істотою, що саморозвивається. Прагнення до розвитку закладено в людині природою і Богом. Але дитина розвивається лише тоді, коли сама того хоче і сама це робить. І це аж ніяк не виключає необхідності коритися дорослим, але НЕ ЗАВЖДИ. Тотальна покора блокує розвиток. Таким дітям подобається, що вони нічого не вирішують, не несуть відповідальності – за них це роблять дорослі, отже й вина за наслідки виконання наказів лежить на них.
Батьки мають виробляти здорові реакції на ситуацію, самостійність, незалежність, вміння відстоювати свою позицію – і тоді їхня дитина практично гарантована від небезпеки потрапити у будь-яку залежність (алкоголічну, наркотичну, психологічну).
Залежність – особливий внутрішній стан, що характеризується втратою свободи волі – дару Божого, який вирізняє людину серед тваринного світу. Якою людиною стане немовля – залежить від батьків. Саме у них воно вчиться і поганому, і доброму. А чи знаєте ви, що значний відсоток молодих людей, що страждають на залежність (наркотичну, алкогольну, психологічну), належать до "благополучних” сімей? І це тому, що в дитинстві вони мусили просто виживати психологічно, бо не могли сказати "ні” своїм батькам. Мається на увазі не істерично-крикливе "ні”, а нормальне людське "ні” дитини, яка знає, що її думка і бажання не байдужі найближчим людям – батькам.

Помилки батьків

На жаль, немало батьків забувають про те, що від моменту свого народження дитина є створінням Божим, а не їхньою власністю чи іграшкою. І потім їхні "шовкові” діти, ставши самі батьками, так само виховують своїх дітей.

1. Якщо ваша дитина – ідеально слухняна, задумайтесь: чому вона боїться бувати "поганою”? Може, тому, що боїться втратити вашу любов? Батьки повинні показувати дитині, що ніколи не розлюблять її, за будь-яких ситуацій. Батьки завжди мають відділяти особистість від вчинку, оцінювати вчинок, а не особистість ("я тебе люблю, але ти вчинив погано, мені неприємно”, "я розумію, ти зараз гніваєшся, але це так негарно, коли ти кричиш”, "ти розбив чашку, це напевно тому, що поспішав”, тощо.

2. Дайте дитині свободу вибору. Поясніть дитині, що всі люди різні, і вона – не така, як усі, і це прекрасно! Якщо донька не хоче одягати цю сукенку – не треба її змушувати, бо "мама краще знає”. Слід зважати на бажання дитини, тоді вона буде впевнена у собі й самостійна, а не пасивна й байдужа. Запитуйте її думку. Дитині важливо знати, що ви ставитесь до неї, як до рівної, це підвищує її самооцінку.

3. Не порівнюйте малюка з іншими дітьми. Користі ніякої, а комплекси набути легко. "Усі діти як діти, бавляться разом, а мій сидить у траві і невідомо що роздивляється!” – обурюється якась мама на дитячому майданчику. Такі слова принижують, вбивають упевненість у своїх силах. Не можна й змушувати дитину бавитися з іншими, бо вона цього НЕ ХОЧЕ, адже є діти, які не люблять шумних ігор.

4. "Тихі” діти зазвичай надто критичні до себе. Старайтесь менше звертати увагу на недоліки, частіше підкреслюйте успіхи. Щира похвала додасть упевненості в собі, фальшива – підірве довіру до вас.

5. Не квапте дитину. Дайте їй час дослідити світ чи виконати самостійну дію у такому темпі, який для неї природній.

6. У спільній роботі чи іграх дайте дитині зробити "останній штрих” (натиснути кнопку на пралці, поставити верхівку в пірамідці тощо). Ніщо так не зміцнює віру в себе, як радість від успіхів.


Сучасний підліток-школяр

При всій важливості спілкування із ровесниками, вчителями та батьками все ж основу соціальної ситуації розвитку сучасного підлітка складає та проста і очевидна обставина, що він – школяр. Головна суспільна вимога до підлітка – заволодіти певною сумою знань, умінь та навичок, без якої неможлива його подальша участь в житті суспільства. Ця вимога, включена в більш широкий контекст культурної традиції з високою цінністю освіти взагалі, робить проблему навчання, навчальних досягнень, успішності, яка дуже важлива в цьому віці.
Спід успішності, який часто спостерігається в середніх класах школи може бути породженим самими різними причинами від незначних пробілів у знаннях, викликаних пропуском занять, чи зниження працездатності, зв’язаної з перебудовою організму. Встановити істинну причину невстигання в цьому віці часто буває дуже важко і це потребує участі професійного психолога. Якщо невстигання у дітей молодшого шкільного віку (не пов’язане якими-небудь органічними порушеннями) може бути в більшості випадків переможена в ході поглиблених занять з педагогом, причому підвищення встигання звичайно призводить і до покращення спілкування дитини з товаришами, підвищення його самооцінки, емоційного благополуччя і т.п., то в підлітковому віці все ніби міняється місцями. Не можна, "витягуючи” успішність, вирішити всі інші особисті проблеми підлітка, а можна зробити тільки навпаки.Найбільш масовою причиною поганого засвоєння знань в середніх класах школи є відсутність адекватної мотивації навчання, чи просто, небажання вчитися. Якщо немає бажання вчитися, ніяка допомога, ніякі додаткові заняття не принесуть користі. Однак створення адекватної мотивації навчання у підлітків, особливо тоді, коли підліток вже загубив інтерес до навчання, - дуже важка справа, яка потребує тонкої психологічної інструментовки, індивідуального підходу до кожного підлітка.
З точки зору психологів, без глибокої впевненості в перспективності кожного підлітка, в принциповій можливості розвитку його здібностей, всій його особистості праця з ним, в тому числі психологічна, не може бути успішною. самим безпосереднім чином це відноситься і до проблеми навчання, успішності.
Другою по частоті згадування причиною складності в навчанні підлітки називають складність навчальної програми, окремих предметів. Старші підлітки вказують на цю причину рідше, ніж молодші.
Нарешті, третьою по значенню причиною, на думку підлітків, є професійна некомпетентність педагогів, які "не вміють пояснити”, "зразу ставлять двійки”, "кричать, тому зразу забуваєш все, що знаєш” і т.п. Кількість подібних виказувань виявилась максимальною у VIII класі.
Якщо порівняти ці виказування підлітків з виказуваннями їх вчителів про причини складностей в навчанні, то ми бачимо, що вчителі також рахують, що у всьому винні підлітки, притримуючись таким чином явно "звинувачуючої” позиції, свого роду "презумпції невинності”: школярі "без відповідальні”, "недобросовісні”, "ліниві”. В якості другої причини вони вказують на погану допомогу батьків, які не бажають і не вміють примусити дітей вчитися та пояснити їм завдання. На третьому місці йдуть складності програми.
Нарешті, батьки провідною причиною труднощів в навчанні рахують "недоступність програми”, "високі вимоги школи” і лише потім – здібності своїх дітей.
Ще одна важлива проблема, пов’язана із сферою навчання сучасних підлітків, стоїть у повному ігноруванні пізнавальної мотивації. Зупинимося на цьому детальніше.
Почнемо з того, що переживання по поводу навчання займають у молодших підлітків перше по значенню місце, а в старших – в VII класі – друге, а у VIII – п’яте. Іншими словами, ці переживання дуже важливі для підлітків. Але які ці переживання? Як показали досліди, переважна їх більшість пов’язана із шкільними відмітками – радість від хороших оцінок, сум – від поганих. Число відповідних виказувань становить від 88,7% в IV класі до 63,3% в VIII. Переживання підлітків, які зв’язані з пізнанням, відкриттям нового в ряді інших переживань займають останнє місце, а вчителями й зовсім не фіксуються як скільки-небудь значиме для підлітків. Чи потрібно говорити про те велике значення, яке має розвиток пізнавальної мотивації не тільки для формування повноцінної навчальної та пізнавальної діяльності, але й для становлення всієї особистості людини. Разом з тим для сучасної ситуації характерне зміщення акцентів з пізнавальної діяльності (успішності, оцінки і т.д.). Внаслідок цього відбувається нерозвинутість інтересу до самого процесу пізнання, надзвичайно важливого для продуктивного розвитку особистості підлітка.
Всі діти брешуть. А чи треба з цим боротися?Всі діти поголовно брешуть. У різному віці по-різному. Чи треба з цим боротися?

Невидимий собака

У сусідньому дворі у пса був таємний притулок - буда з такого особливого захисного дерева. Чужий чоловік цю конуру ні за що не знайшов би. Вона зливалася з будинками і гаражами, як коник з травою. Ось де жив пес Іхчекуш - той самий, якого я годувала з балкона котлетами. Правда, мій старший брат запевняв маму, ніби я їх просто викидала. А я годувала голодну псину. ...
Брат, звичайно, був правий, але мама все розуміла правильно. Не влаштовуючи мені прокурорських розборок, не упиваючись знанням очевидної правди, то вона завжди хитала головою і питала, дивлячись хитрими очима: «Їх-че-куш! І хто ж таке ймення придумав? »

Навіщо наводити мости

З «Останньої книги» Симон Соловейчик:« Хто любить, той не викриває, хто не любить, той тільки і робить, що підозрює і викриває, причому останнє доставляє йому мстиву радість - при цьому він ще відчуває себе правдолюбцем».
Чому діти забрехуються? Між їхніми «хочу - не хочу» і реальним життям - суцільні яри-байраки. За допомогою брехні дитина будує через них містки. Криві, косі, невміло збиті.
Частіше за інших брешуть невиправні фантазери і діти, яким не вистачає спілкування. Втомився на гучній вулиці? Виникло раптове «чому»? Захисник і просто друг потрібен зараз, цієї ж хвилини, а не в ту далеку суботу, коли мама приготує обід і перепре всі татові сорочки ...
В іншому випадку накопичується самотність. Малюк заміщає її ситуацією, казковою для нього і брехливою для нас. Карлсон - дивовижна дитяча фантазія - прилетів до Малюка, тому що той його при-ду-мав!
Приклади і рішення Брехунця-фантазера, на думку психологів, допомагають дитині хоча б на короткий час: самоствердитися, захистити себе або виправдати дії, які іншим не сподобаються, виконати мрію.
Настя захлинаючись розповідала в класі про літній відпочинок в Іспанії. Особливо часто в її історії фігурував батько: і на парашуті разом літали над морем, і сукню він їй купив, і на слоні катав. Головна «принадність» - не слони в Іспанії, а батько, який пішов з сім'ї років сім тому і тепер рідко бачиться з Настею.
У Катю «закохуються» всі поголовно: то водій автобуса «та-а-ак оглянув», то Андрій з 10-го «А» телефонує і дихає в трубку, то вчитель фізкультури у коридорі чекає. У Каті відстовбурчені вуха, лікарі пообіцяли через рік-півтора зробити пластичну операцію. А Катя чекати не може, їй треба терміново, прямо зараз стати красунею!
Із шафи у спальні зникли майже всі шоколадні цукерки. Артем «своїми очима бачив, як Дуська туди влазила». Звичайно, сіамка Дуська була ні при чому. У Артема діатез, шоколад від нього ховають у платтяну шафу. Він цю таємницю розкрив і - одну цукерку, потім другу ...
Як реагувати на ці загини фантазії? Коли повірити і підіграти, коли відвести розмову в бік. Головне - не заганяйте дитину в кут. Ваша любов і довіра, нехай навіть без достатніх підстав, дадуть йому більше, ніж очні ставки та перехресні допити.


Як навчити дитину успішно виконувати домашнє завдання?

Як допомогти дитині не просто виконати сьогоднішнє домашнє завдання, але й навчити її обходитися без нашої допомоги? Комусь з дітей вистачить тиждень-другий, комусь – декілька місяців або ще більше. Але у будь-якому випадку в цьому процесі буде декілька етапів.

· Перший етап – ви якомога більше завдань виконуєте разом із дитиною. Прагнете зрозуміти, яких знань, навичок їй не вистачає, з’ясувати, чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії.

· Другий етап. Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все, спочатку це буде дуже невелика частина, але дитині необхідне відчуття успіху. Оцініть з нею результат. Після кожної самостійно й успішно виконаної частини ставте який-небудь значок, наприклад знак оклику або задоволене личко. Через якийсь час ви разом з дитиною переконаєтеся, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення конкретних питань. Головним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.

· Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує усі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтесь своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо знадобиться. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу в тому, аби дитина переконалася, що вона дуже багато може зробити сама, але ви завжди її підтримаєте.

· Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу в тому, що дитина прагне подолати всі труднощі сама. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи. Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу («щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався...»)? На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?

Як батькам правильно реагувати на зауваження вчителів?

Напевно кожен батько хоче, щоб у їхньої дитини в школі не було зауважень, щоб він не конфліктував з педагогами та однокласниками. Однак бувають випадки, коли запис викладача у щоденнику для батьків стає потрясінням.

Таке зазвичай відбувається в тих сім'ях, де батьки спонукають дитину добре вчитися або в сім'ях, де батьки через свою зайнятість зайняли таку позицію: можеш робити що завгодно, але тільки, щоб не було зауважень. Честолюбні батьки невдачу дитини сприймають як свою поразку, оскільки вважають, що їх дитина найкращий.

Якщо батьки зрозуміють, що відбувається у стінах навчального закладу відбувається з їхньою дитиною, а не з ними, то вони не будуть так болісно реагувати, посилюючи травму дитини. Все, чим можуть допомогти своїй дитині батьки, так це вислухати його і навчити прощати, домовлятися, відстоювати свою думку. Запис у щоденнику потрібно сприймати як крик про допомогу або побажання педагога. Але батькам у цьому випадку не варто кидатися в крайності - ставати на бік дитини або на бік педагога.

Мама і тато на боці дитини

Підліток потребує зацікавленості та підтримки батьків. Інтерес найкраще проявляти в довірчій розмові. І зовсім не обов'язково кожного разу втручатися в його справи з педагогом. Ідеальною школи ви ніколи не знайдете, так як її просто не існує, завжди знайдеться щось, що вам не сподобається - суворий педагог, багато завдань, незручні парти, важка фізкультура, дурні діти.

Якщо йти на поводу у свого скривдженої дитини, то в результаті можна змінити клас і вчителя, а то і школу, іноді навіть кілька шкіл. Краще постарайтеся навчити свою дитину справлятися з труднощами в спілкуванні самостійно. Якщо вас попросять, проаналізуйте ситуацію, подумайте разом, де можна висловитися або вчинити інакше. Розмовляючи з дитиною, яка не критикуйте його, діліться своїм досвідом, говорите терпляче і м'яко.

Пам'ятайте, що якщо ви беззаперечно приймаєте бік дитини і вірите тільки йому, то, швидше за все, всю правду від нього ви не дізнаєтеся. Ніколи не кажіть про вчителя погано, покажіть, що вчителі ви поважаєте. Якщо ви вважаєте, що з вашою дитиною обійшлися несправедливо, то розмовляти з учителем краще без учнів. Поясніть педагогу суть проблеми, потім вислухайте уважно претензії і висловіть свою думку. Батько повинен захищати і підтримувати дитину, однак робити це краще наодинці з педагогом.

Батьки займають сторону вчителя

Батьки в цілому повинні підтримувати школу, адже своєї дитини вони віддали саме в цю школу, а значить, ознайомилися і погодилися зі шкільними правилами. Але тут є небезпека: якщо дитина зрозуміє, що ви завжди підтримуєте дорослих, то він перестане звертатися до вас за допомогою. Бувають такі ситуації, коли втручання батьків просто обов'язково, наприклад, цькування або знущання з боку учнів. Наклеп на дитину, якщо він виявився в меншості і його звинувачують у чужому проступок. І нарешті, суперечка з педагогом, коли проти його слова є слово дитини. Дитина розповідає, що сталося, на що педагог відповідає, що все було по-іншому. І тут важливо чиє слово виявиться вагомішим. Дитина повинна бути впевнений, що якщо він не може вирішити проблему, ви будете на його боці. Якщо будете йому вірити, то ви знайдете щастя, адже наступного разу він за допомогою звернеться саме до вас. Іноді дитина відмовляється розповідати суть проблеми, а просто просить перевести його в іншу школу. Батьки не завжди повинні бути суддями і приймати рішення, проте вони завжди повинні допомагати своїй дитині, який опинився в нерозв'язних для нього обставин.

Примирення двох сторін

Якщо ви здатні домовлятися, вибачатися, прощати і чути інших, то примирення сторін буде гарною можливістю викласти дитині житейський урок. Учитель може помилятися, бути не правий, позначилося настрій або втома, він просто виконував свою роботу. Жоден педагог не зацікавлений в тому, щоб конфлікт довго тривав. Дитині потрібно показати на своєму прикладі, що можна з усіма знайти спільну мову, поступитися в малому, зате виграти в головному.

Дайте дітям відпочити

Канікули на те і канікули, щоб дитина могла відпочити від навчання та рутинних домашніх завдань. Це не означає, що треба відмовитись від навчання влітку. Просто можна це робити в іншій формі.

Наприклад, дозвольте дитині більше читати того, що вона хоче, а табличку множення можна вчити в ігровій формі. Проте, по можливості, старайтесь не грузити дитину домашніми завданнями. У неї це буде протягом року.

Візити батьків схвалюються

Якщо батьки приходять на батьківські збори та просто, щоб дізнатись, як справи в їхніх дітей, це означає, що вони цікавляться життям та прогресом свого чада.

Вчиті та батьки мають стати однією командою для вивчення вашого малюка. А саме під час таких візитів можна спільно скорегувати план та напрямок дії.

Нехай діти роблять домашнє завдання

Не робіть домашнє завдання для дітей. Навчальний процес для того і навчальний, щоб навчити дитину самостійно вирішувати ту, чи іншу задачу.

Батькам можна лиш допомогти у вирішенні, проте не варто робити всю роботу замість дитини. Таким чином ніхто не отримає потрібного результату.

Якщо вчителька на щось наголошує, це варто враховувати

Вчителям легше помітити сильні та слабкі сторони у дитини на фоні двадцяти інших. Тому, якщо вчителька говорить вам про щось, наголошуючи на цьому увагу, спробуйте прислухатись.

Швидше за все, вона має рацію. Проте, і не варто сприймати все на віру.

Вчителі — теж люди

Не варто забувати, що вчителі — теж люди. Вони не ідеальні і, навіть, не намагаються такими бути.

Якщо батьки бачать якісь непорозуміння, чи несправедливість, обговоріть це з вчителем. Не можна замовчувати проблему.

Давайте вчителям час для відповіді

Наприклад, ви хочете дізнатись сильні та слабкі сторони вашої дитини. Попросіть, щоб вчителька поспостерігала за дитиною протягом тижня-місяця. Тоді вона більш-менш об’єктивно зможе відповісти на ваше питання.

Довіряйте

Вчителі довго вчились та мали багаторічну практику перед тим як почали вчити вашого малюка. Спробуйте довіритись вчителю.

Він намагатиметься вкласти у вашу дитину інформацію та правильне її застосування. Не налаштовуйте дітей проти вчителів. Підтримуйте їх та їх авторитет.

Вчіть дітей відповідальності

Іноді дитина не підготувала домашнє завдання, не вивчила потрібний параграф, або просто погано себе поводила.

Варто навчити дітей, що за відповідну поведінку чи бездіяльність доведеться платити. В даному випадку поганими оцінками. І погана оцінка це не кінець життя. Це спроба звернути увагу на те, що варто підтягнути.

Кiлькiсть переглядiв: 164

Коментарi